Лiтературний навiгатор





Дорогі читачі!
Бджоленята - літературознавці пропонують Вам свою допомогу.










Чи було у тебе так, що прочитаний тобою літературний твір  не залишив у твоїй пам'яті ані враження, ані розуміння прочитаного?  Не спіши думати, що з тобою щось не так! Просто є деякі твори, до осмислення яких треба підготуватися. Бджоленята - літературознавці пропонують тобі свою допомогу.


Антична література 
Це література Давньої Греції і Давнього Риму.
 Греки мали багатющий фольклор, що включав, зокрема, складну систему міфів, яка назавжди залишилася для античної літератури  головним джерелом сюжетів і образів.
Це надбання систематизував і художньо обробив давньогрецький  поет Гомер. Два його найвідоміші твори "Ілліада", та "Одіссея" посіли чільне місце серед классики світової літератури. Щоб краще розібратися в творі, треба спочатку уважно прочитати міфи Троянського циклу, "Яблуко розбрату", "Ахилессова п'ята"  "Троянський кінь",бо саме на основі цих оповідей,  було створено поему "Ілліада".



  Гомер


Поема "Ілліада" Гомера - це художньо оброблений  літературний твір про подвиги давніх героїв. Сама поема налічує 24 пісні, які складаютьсяз 15693віршів.
Дія поеми відбувається на десятому році  Троянської війни, але ні причин, ні її хід у поемі не описані. За описом Гомера, війна між ахейцями та троянцями спричинилася внаслідок викрадення троянським царевичем Парісом славетної красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая. Подія ця сталася не без допомоги верховного  Олімпського бога Зевса, котрий шукав привід втягти людей до винищувальної війни. Весь  матеріал поеми пов'язаний з одним головним героєм - Ахіллом,і зосереджений навколо однієї теми: гнів Ахілла, який був спрямований  на вождя ахейських племен царя Аргосу Агамгемона . Цей гнів тривав протягом 50 днів  і став причиною численних нещасть.
Ахілл ( Ахіллес) головний герой поеми, спражній воїн: суровий і невблаганний. У відповідь на образу, що наніс йому Агамгемон ( а саме -  викрадення в Ахілла його полонянки Хрісеїди), Ахілл відмовляється від участі  у війні. Через це ахейці терплять одну поразку за іншою.  Але коли вождь троянців Гектор убиває Патрокла,  Ахілл забуває про образу  й примиряється з Агамгемоном, щоб помститися за смерть товариша. Могутній Ахілл вступає в чергову битву з троянцями, проявляє на полі бою чудеса хоробрості, та зійшовшись один на один  з Гектором убиває його.  Смерть Гектора означає поразку троянців,  Але на серці Ахілла тривожно, він не відчуває радість від перемоги, та насолоду від помсти. Вночі до його намету приходить  батько Гектора - Пріам, він просить Ахілла видати йому тіло сина для поховання. Той, пройнявшись горем батька, погоджується віддати тіло Гектора, і вони разом оплакують загиблих.
На цьому закінчується " Ілліада".

Поема "Одіссея"на відміну від "Ілліади" змальовує події мирного життя.  Події поеми розгортаються на останньому десятому році мандрів Одіссея. А до цього Одіссей - герой троянської війни, який безпосередньо брав участь у облозі і руйнуванні Трої. Саме за його ідеєю було створено коня, завдяки якому ахейці потрапили в укріплене місто і зруйнували його.
І якщо Ахіллес в поемі Гомера "Ілліада" є уособленням сили і відваги, то Одіссей постає перед читачем, як мудрий, та кмітливий воїн. Ще в "Ілліаді" автор називає його "велемудрим", що пояснює його вміння вийти неушкодженим із десятирічних мандрів і відвернути біду, яка загрожувала його домівці. Одіссей відданий своїй батьківщині, своїй домівці, де б він не був, якими б принадами його не спокушали, ві повертається до своєї рідної Ітаки. Одіссей напрочуд вигадливий - епізоди його втечі від циклопа  Поліфема, його боротьби з Кіркеєю, перемога ним Сцилли і Харибди не гірші від сторінок найсучасніших пригоддницьких романів.
Гідна поваги і любов Одіссея до Пенелопи:безліч пригод і безліч жінок, поставили боги на його шляху, але навіть прекрасна німфа Каліпсо не примусила його забути про кохану дружину.
Пенелопа - дружина Одіссея зачаровує читача, своєю любов'ю, вірою і відданістю. Вона вже 20 років чекає на повернення свого чоловіка, до неї сватаються 108 женихів. Щоб уникнути їх домагань, вона обіцяє вийти заміж лише тоді, коли закінчить ткати поховальне покривало. Вдень вона ткала, а вночі розпускала.
Закінчується поема помстою Одіссея залицяльникам дружини, які вже мало сподівалися на повернення свого царя, бенкетували у його домі, та з ненавистю поглядали на його сина.  Помста - підступна,жорстока, але справедлива.


Есхіл
Давньогрецький драматург, трагік, отримавший світове визнання. Есхіл написав 70 трагедій, але до сьогоднішнього часу збереглося лише 7.  Одна з самих відомих трагедій Есхіла "Прометей закутий", ( в деяких перекладах "Прометей прикутий").
 
Перед тим, як розпочати читання твору Есхіла, необхідно уважно прочитати  сам міф, адже починається твір із сцени, яка є серединою самого міфа, а саме розправою над Прометеєм, його прикуванням до скелі. Слуги Зевса Влада та Сила приводять Прометея  наи край землі в дальню Скіфію і серед диких гір наказують богу-ковалю Гефесту виконати розпорядження Зевса і прикувати Прометея до скелі.
Гефест жаліє Прометея, бо йому судилася важка доля. Та він не може нічого вдіяти проти Влади яка примушує його міцніше прикувати Прометея. Плачучи Гефест простромлює груди свого друга загостреним вістрям і обв'язує ланцюгами руки і ноги велетня. 
Жорстока Влада глумиться над прикутим Прометеєм,вона нагадує йому, що несе  він таке покарання ,бо посмів  викрасти  небесний вогонь і подарувати його людям.  Коли тіло Прометея було міцно прикуто, Влада  насміхається над ним:

... - Тепер зухвальствуй і кради богів дари
для тих недовгоденних!(смертних)
З тяжких мук твоїх
Здолають, може смертні (люди) увільнить тебе?

Есхіл зображує Прометея гордим і непохитним. Він не видає жодного звуку під час прикування, і тільки після того, як його кати пішли скаржиться всій природі на несправедливість Зевса.

,,, Що мовлю я! Прийдешнє все, виразно я передбачаю завжди,
Й несподіваних нещасть нема для мене,
-Отже легко повинен долю зносити присуджену;
То - нездоланна сила Неминучості.
Та як мені мовчати й як повідати
Про долю нещасливу!
Дав-бо смертним я 
Почесний дар - за це мене й засуджено: 
В сухім стеблі, сховавши джерело вогню
Я переніс таємно, й людям сталося, 
Воно на всі мистецтва їх навчителем.
Оцей-бо злочин я тепер покутую,
В кайданах лютих просто неба висячи.
 Провидець Прометей передбачив свої муки, але не кається в тому, що зробив.
Почувши стогони Титана, до нього прилітають на колісниці  юні Океаніди, доньки Океану, які щиро співчувають Прометею. З великою цікавістю слухають Океаніди розповідь Прометея проті блага, які він дава людям не згадуючи вже про вогонь. Вони звертаються до Прометея з проханням примиритися із Зевсом, та чують відмову.
Згодом і сам батько Океанід  - Океан просить Прометея підкоритися Зевсу, та той і слухати нічого не хоче.  Прометей впевнений, його  страждання не марні, адже влада Зевса не вічна. Вступивши в боротьбу з Зевсом, він свідомо іде назустріч великий небезпеці і настільки ж свідомо приймає на себе наслідки свого діяння. Більш того, вже прикутий, він знає як позбутися мук, одержати свободу, та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань.  Щоб вивідати загадку своєї долі Зевс посилає до Прометея свого прислужника - бога Грмеса. Але Прометей непохитний, і гордо заявляє:
"... Свого нещастя на негідне рабство я
      Не проміняв би, - це запам'ятай собі"
 Гермес повертається до Зевса ні з чим. Гніву Зевса не було меж. Скеля разом із прикутим Прометеєм  від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс. провалюється в страшне підземне царство Тартар.
Прометей і Зевс протистоять один одному; один - як захисник культури  та прогресу людства, а інший як тиран, та кат. Образ Прометея - це образ людини, яка не зраджує своїй долі, відповідає за свої рішення і вчинки.
 Есхіл у своєму  творі зобразив Титана Прометея  сильним, мужнім, з великою силою волі, та витримки, нескореним і непереможним. Саме такі риси характеру дозволили віднести його до "вічних образів", які надихають багато поколінь митців.



Вергилій 
Поема Вергилія Енеїда принесла автору світове визнання. Це епічний твір, що базується на римській міфології. Написана поема між 29 та 19 ст. до нашої ери і присвячена історії легендарного троянського героя,  предка римлян, сина царя Трої Пріама -  Енея. Поема сповнена пафосу, величі і гордості за Великий Рим. Еней зображений суворим воїном , основною метою якого є побудова нової потужної держави.
 Поема складається із 12 так званих книг (глав), які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяються на дві частини, кожна з яких уміщує по шість книг.   1-6 книга - це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Одіссея); 7 -12 книги - опис битв у Італії (Це наче римська "Ілліада").
 Починається поема розповіддю про те, як велий флот на чолі з Енеєм прямує до берегів Італії. Богиня Юнона переслідує його, та насилає на флот бурю. Рятуючись від бурі кораблі Енея пристають до берегів Африки, де пунійська цариця Дідона зводить своє місто Карфаген. Дідона гостинно приймає Енея, він же розповідає їй про свою долю: про падіння Трої, про страшну пожежу (Троянська війна)  і свій порятунок, коли він з небагатьма побратимами сів на судна, щоб плисти до невідомої землі, де за велінням оракула, вони мали заснувати нове місто, і про те, яких незгод довелося зазнати їм у дорозі. Дідона з Енеєм покохалися.
Припинивши свою подорож, багато днів і місяців проводять троянці у Карфагені. Але одного разу уві сні до Енея приходить вісник богів Меркурій. Він вимагає, щоб той здійснив те, що йому судилося долею(збудувати нову державу).
Еней потай покидає Карфаген. Не маючи сил знести розлуку Дідона простромлює себе мечем, якого їй подарував Еней.
 Діставшись італійського берега, Еней, щоб довідатися про свою майбутню долю, спускається у страшну Авернську печеру, де, як переказували, був вхід до царства мертвих. Перед ним проходять образи майбутніх героїв римського народу. Еней натхненний побаченим, веде своїх супутників,  до землі італійської, щоб закласти поселення на цій території.
 Енеєві та його супутникам, доведеться пережити тривалу війну з місцевими племенами, перш ніж буде закладено  місто Альба-Лонга. Від царів Альба-Лонги народиться Ромул, засновник Риму, а син Енея Асканій буде родоначальником римського роду Юліїв, до якого належить імператор Август.
Образ Енея  використав у своїй поемі  І. Котляревський. Його твір "Енеїда" став епохальним явищем в історії української культури. З цим твором ми познайомимося в розділі "Українська література"
                                           
                                                      Епоха Відродження
Так називають період в історії  Західної Європи.  Це час піднесення культури, який почався в Італії в кінці 13 століття, в більшості європейських країн зайняв 14-16ст. в Іспанії, та Англії тривав до початку 17 ст. Це епоха нових географічних відкриттів: в архітектурі - створення великої кількості світських будівель, у живописі водображення всього багатства, помпезності, шику, великими темпами розвивається наука, це період відкриттів, винаходів. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. Люди все менше приймали вчення церкви і вважали , що людина має прагнути  справжнього життя на землі.

Данте
(1265 -1321)

В італійській літературі, на грані між старим церковно - феодальним і новим гуманістичним світоглядом знаходиться творчість Данте Аліг'єрі. Данте був не тільки поетом, письменником, але і політичним діячем, прихильником демократичних сил.  
Поштовхом до його поетичних здібностей стала  ніжна і благородна любов до дочки батькового друга - юної прекрасної Беатріче, кохання до якої Данте  проніс через все життя, прославляючи її в  своїй творчості. 
Письменником  його заставило стати життя. Двадцять років вигнання із рідної Флоренції, (причина - політична діяльність).двадцять довгих років поневірянь різними містами Італії - стали тим емоціональним і творчим надбанням , яке стало новим етапом його творчості і, на жаль, останнім.
Тому Данте Аліг'єрі вважають не тільки останнім поетом Середньовіччя, а й першим письменником Нового часу.
   

Данте назвав свою поему"комедія"керуючись усталеними середньовічними канонами: так називали твори, які починалися сумно, а  закінчувалися щасливо. Епітетом "божественна"(прекрасна) поему наділив перший біограф Данте, автор славетного "Декамерона"Дж. Бокаччо, після чого цей епітет уже додавався постійно.
За тих часів більшість людей вірили в те, що існує загробне життя - в пеклі, яке чекає грішників, і в раю, що призначений для праведників. Данте зобразив, як він мандрує пеклом, у супроводі покійного Вергилія ( автора "Енеїди"), а до раю його супроводжує душа його коханої Беатріче, що стала ангелом.

У найсильнішій частині поеми,  що має назву "Пекло", автор вирішив стратити своїх ворогів полум'яним поетичним словом.  Кровожерних владолюбців, ненаїдних скупарів, жорстокосердних владоможців Данте помістив у пекло; їхні посмертні муки зображено, як справедливу відплату за те зло, яке вони скоїли ще за життя.
Перше коло, це початкове коло пекла, тут розміщені  душі тих, хто за життя не був хрещений, а ще античні філософи і поети. Також можна зустріти Ноя, Мойсея, Авраама чи Вергилія - всі провідники, яким  потім дозволено вохзнестися у рай. Страждання грішників тут безболісні покарання - вічна безболісна скорбота.
Друге коло створене для тих, хто за життя був нестриманий у любові (подружня зрада). На цьому колі постійна темрява, в якій вирує ураган. Душі розпусників, нещадно кидає вітром.  На  третьому колі пекельних мук  зазнають ті, хто за життя був нестриманий в їжі. Ненажер поливає холодний дощ, під ногами вічний бруд серед якого ходить  Цербер - пекельний пес з трьома головами і роздирає ті грішні душі, що потрапляють йому в лапи.
Четверте коло створене для жадібних. Ті хто накопичував гори багатства, і ті хто марно їх витрачав штовхають величезні каміння назустріч один одному. Коли лінії стикаються їм доводиться знову розходитися і починати таку безглузду роботу знову.
П'яте коло являє собою широке болото. Буйні(нестримані в своїх емоціях) і ледарі приречені безупинно борсатися в болоті.
Шосте коло  полум'яніюче місто Діт чекає тих, хто проповідував інших богів, вводив народи в оману. Лжевчителі, єретики мучаться  в відкритих, гарячих, немов печі, могилах.
Сьоме коло степи, де вічно йде вогняний дощ і завжди панують страшні муки душ заплямовані насильством. Це тирани, вбивці, самогубці, богохульники, гравці азартних ігор, яких роздирають собаки, на них полюють гарпії (огидні птахи з крилами і лапами грифа довгими гострими пазурами, з жіночою головою і грудьми), їх варять в червоному окропі, перетворюють в дерева і заставляють бігати під потоками вогню.
Восьме коло пристанище звідників і звабників. Тут маги, відьми  та чаклуни, священники, ліцеміри, чаклуни, лжесвідки, алхіміки варяться в смолі, їх б'ють баграми, заковують в скелі і обдають ступні вогнем.  Мучать їх різні гади  у яких  можуть перетворити і грішників.
Дев'яте коло в самому серці пекла льодяне озеро Коціт. Тут знаходяться вмерзлі в крижане озеро зрадники, відступники і головний серед них Люцифер повсталий колись на Бога янгол,цар зла . Особистих крижин удостоїлися Іуда, Брут, Кассій - їх сатана терзає в трьох своїх пащах. Найстрашнішим гріхом на думку Данте є саме зрада. Навіть вбивці  і злодії зазнають менших мук.
Кожне коло пекла характеризується різною вагою гріхів. Така структура уособлює глибину падіння людей. Чим ближче до центру, тим важчий гріх, тим страшніші муки грішників, які знаходяться там.
Минувши вузький коридор, що з'єднує центр землі з другою півкулею, Данте і Вергилій виходять на поверхню землі. Там, на середині оточеного океаном, острова височіє у вигляді усіченого конуса гора - чистилище, що подібно пеклу складається з ряду кіл, які звужуються по мірі наближення до вершини гори. На вершині цієї гори Земний Рай.
 Чистилище налічує сім кіл, це не випадково, в колах люди очищаються від семи основних гріхів: гординя, жадібність, гнів, блуд, заздрість, ненажерливість, лінь. Чим вище коло, тим чистіша душа знаходиться в ньому.


"Рай" знаходиться на вершині гори, де насолоджуються життям праведники, в оточенні ангелів. В земному раю Вергилія змінює Беатріче, яка супроводжує Данте по  раю.Данте бачить Христа і Діву Марію, янголів, і нарешті, перед ним відкривається "небесна Роза" - місцеперебування блаженних. Тут Данте долучається до вищої благодаті, досягаючи спілкування з Творцем.
Структура "Божественної комедії" цілком відповідає основній ідеї твору - це шлях людини від помилок і страждання, через очищення, до духовної гармонії і божественному просвітлінню. У композиції твору це символічний шлях  з лісових хащ через пекло в чистилище, з якого можна досягти Раю і небесних палаців.

Джованні Бокаччо
(1313-1375)
 
Одним із яскравих представників літератури Раннього Відродження є італійський поет та письменник Джованні Бокаччо. Його твір "Декамерон"  входить до вивчення за шкільною програмою. Тому ми вирішили зробити короткий аналіз цього роману. 
Написання цього роману (1350 - 1353р.) стало найвищим етапом  творчого розквіту Бокаччо. Складається він із збірки окремих оповідань, в які закладено основи жанру художньої, реалістичної новелли в Європі. Його створення пов'язане із трагічною подією - епідемією
чуми , що охопила багато міст Європи, а  в 1348 дійшла і до Флоренції. Описом чуми і починається  "Декамерон". Десятеро молодих людей , - сім жінок і три юнаки, - зустрівшись випадково в церкві, вирішили тимчасово залишити місто, оселитися в позаміських маєтках, осторонь від вогнища епідемії, і прожити цей час, поки лютує пошесть, в розвагах, співах, а надто в розповідях. Намір було виконано. Десятеро оповідачів відправляються за місто на десять днів, кожен з них щодня розказує по одній оповідці,, отже за допомогою цього композиційного принципу об'єднано сто оповідок. Звідси і назва  - "Декамерон"  з грецької це словоутворення, значення якого  - десятиденник (декада). 
 Ще однією особливістю цїєї збірки є  - слово автора, де він звертається до читача на початку і в кінці твору. За словами самого Бокаччо цей твір присвячений жінкам , які "не вигострили свого розуму науками".
Теми новел надзвичайно різноманітні. Однією з головних є антиклерикальна (протицерковна) тема. Священнослужителі висміюються за те, що прикидаються і лицемірять, ще спекулюють на релігійності віруючих, за святенництвом приховують шахрайство і злочини. Ці пороки Бокаччо знаходить у духівництва всіх рангів - від волоцюги - ченця, до вищих священників папського двору. Рим змальований як "диявольське місце" де панує лише обман, заздрість, обжерливість.
Чільне місце в "Декамероні" займають новели любовної тематики, в яких автор засуджує  шлюб за розрахунком. Бокаччо по-новому зобразив жінку, відкинувши церковний погляд на неї, як на істоту злу і гріховну. Саме ж кохання - розкрив як чуттєву, здорову, радісну і шляхетну пристрасть,славить любов, як велике природне почуття, що руйнує загальноприйняті норми того часу.
 У творі широко представлена міська говірка(діалект), каламбур, дотеп, прислів'я і примовка. Як учень класиківБокаччо наслідував і античне красномовство.він свідомо прикрашав стиль, намагаючись підняти прозу новели до норм літературного роду. Після написання "Декамерона" в поглядах Джованні Бокаччо відбулися великі зміни. Він пережив наплив релігійних настроїв . Письменника охопили сумніви, щодо цінності своєї творчості, яка здалася йому гріховною. За два роки до смерті письменник відмовився від свого "Декамерона".
Твочість В. Шекспіра, Ф. Пертарки, М. Сервантеса, які завершують добу епохи Відродження, а також творчість письменників епохи Класицизму (Кінець ХХVII - початок ХІХст.)Ж.Мольєр, Д.Свіфт, Д.Дефо, Д. Байрон, Стендаль, Ч. Д  більшою мірою доступна для самостійного освоєння, тому зупинятися на вивченні  цих ворів не бачимо особливої необхідності.


Ернст Теодор Амадей Гофман 
Німецький письменник, композитор, художник, його творча спадщина обширна і різноманітна. Літературна її  частина представлена творами різних жанрів: це  романи, новели, казки. Одним із відомих з дитинства творів є казка " Лускунчик, або Мишачий  король". Ця казка підкорила серця мільйонів читачів всього світу. Це єдиний твір за мотивами якого було створено кінофільм, мультиплікаційний фільм і навіть балет.
Але ми зупинимося на іншому творі Ернста Гофмана це - казка "Крихітка Цахес, на призьвісько Ценнобер". За всіма літературними канонами цей твір належить до жанру "казка", бо в ній  присутні традиційні казкові елементи і мотиви. Це і чудеса перетворення, і зіткнення добра і зла, і чарівні предмети  й амулети. Та насправді історія маленького Цахеса це гостра соціальна і політична сатира, спрямована проти малих і великих деспотів, які піднеслися до влади  за допомогою обману, насильства і підлості.  Цим твором Гофман висловлює своє ставлення до соціального устрою, при якому злі нікчеми , які паразитують на праці інших людей, вирішують їх долі.  
Народжений простою селянкою Цахес  (потворний карлик), все своє життя страждав би від насмішок, знущань і образ, якби не одна подія, а саме зустріч із доброю феєю Рожею - Гожею, яка нагородила його таємничим даром. Цей дар став джерелом Цахесових чар: усі чужі здобутки приписувалися йому, всі його вади іншим, і лише одиниці бачили правду.
Але у цій історії як і в будь-якій казці є фінал, трагічний для одних і тріумфальний для інших, який слугує попередженням для всіх цинноберів , великих і малих, що їхня кар'єра скінчиться трагічно.


                             УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі.Однак, ще в передісторичну добу (до ІХст.) предки українців мали розвинену усну творчість. Великою літературною спадщиною українців є цикл народних пісень, міфів, героїчний епос.Витоки художньої літератури слід шукати в давньоруському письменстві, першим відомим твором якої була загадкова "Велесова книга".

  

"Повчання дітям " Володимира Мономаха вважається однією з найвизначніших літературних пам'яток ХІІстоліття.
Будова твору Володимира Мономаха дихотомічна( тобто поділяється на дві частини, кожна з яких розпадається ще на дві частини і т.д.) Так, весь твір ділиться на повчання словом, та власним прикладом. Для повчання словом приводяться цитати з різних текстів, та приведені приклади з власного життя автора. Обов'язки для дітей теж поділяються на дві частини: загальнолюдські, та княжі.
Володимир Мономах починає свій твір поясненням, що  вже сидячи "на санях"(тобто перед смертю, оскільки покійників на цвинтар  возили саньми в будь-яку пору року), тому він хоче залишити повчальні настанови своїм дітям. Тож починає він своє послання кількома цитатами зі святого Письма, потім подається молитва до Богородиці, Тільки після цього Мономах, власне переходить до повчання. Він дає дітям настанову дотримуватись заповідей Божих, не лінуватися, молитися повчакчасно. Не треба клястися іменем Бога, коли говориш правильні речі, а тим більше, коли говориш лихі.
Не забувати убогих ( бідних), поважати старших, заступатися за сиріт та вдів (так називають жінок, які втратили чоловіка), не давати сильним погубити слабку людину.
Сам  Володимир Мономах дотримувався тих засад, на які наставляв інших. Коли у  бою загинув його син Мстислав, Володимир звернувся до вбивці свого сина з листом, в якому просив повернути тіло загиблого, але прокльонів та погроз у його листі немає. Цей лист - чудове свідчення того, що батько-князь у своєму горі продовжує дотримуватися основ християнської моралі.
Князь Володимир Мономах полишив по собі світлу пам'ять як визначний політик і державний діяч, розумний керівник, і добрий організатор.




Немає коментарів:

Дописати коментар